ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП ІЗ СКІФСЬКИМИ ЧЕРЕПАМИ
Лягає пил опісля черед.
Виходить зірка золота.
І ти, піднісши скіфський череп,
Ідеш стежиною в житах.
Той скіф був, певно, мужнім воєн,
Він звідав січі і вогонь.
А по ночах край балки тої
Чекала суджена його.
Він був їй вірним нареченим,
Він у походах нею снив…
І я услід скіф’янки череп
Несу розгублено за ним. .
Яка в житті їм слалась нива?
Що їм світилося в імлі?
Вони своє земне, можливо,
Не долюбили на землі.
А ми прийшли тепер натомість,
Мов їхній промінь з далини.
Над нами встала невідомість,
І ось, як віщий знак,— вони…
Прости мені твої печалі.
За все, що нам іще пройти,
Давай вночі їх обвінчаєм
На всі часи і всі світи!
Хай степ заплаче сяйвом білим
І ніч галактиками пробасить,
Коли хтось інший із могили
Нас теж з тобою воскресить…
***
© Борис Мозолевський. Всі права застережені.