Борис МОЗОЛЕВСЬКИЙ

VI. АРГІМПАСА

Місяць в травах росяних купався,
До зірок тяглася ковила.
Скіфська Афродіта — Аргімпаса —
Степом зачарованим ішла.
І по тих галявах, де ступали
Її ноги, теплі і живі,
До схід сонця сходили тюльпани
І горіли кров’ю по траві.
А о тій порі, пославши свитки
І забувши січі навісні,
Скіфи спали по своїх кибитках,
Суджених голублячи вві сні.
Тільки одному всю ніч не спалося.
Він під зорі вийшов і затерп:
Скіфська Афродіта — Аргімпаса —
Дивним сяйвом осявала степ.
Та коли їх погляди зустрілись,
Тишину розкраяв довгий зойк.
Скіф відчув, як в серце входять стріли,
І звалився навзнак на пісок…
Підійшла і сіла біля нього,
Гладила холонуче чоло.
І нічого зовсім неземного
У її зіницях не було.
Жінкою вона б за ним ходила,
Прала і тягала казани,
Скіфенят йому понародила б
Та й чекала, як усі, з війни.
Чом же він поглянув — і загинув?
А щоб на чуже не зазіхав!
Бо таки була вона — Богиня.
Людям — людське. Богове — богам.

***

© Борис Мозолевський. Всі права застережені.