Павло МОВЧАН

ЗВЕРТАННЯ ДО КОХАНОЇ

Озирнись, за тобою березові крила вогніють,
небо йде слідкома, озирнися, Маріє…
Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше,
видно край непочатий з лункого узвишшя.
Озирнись на заблуку, що втратив минуле.
Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі —
кують вони, кличуть, просторять куванням благання,
щоб ти повернулась, Маріє, коханням з вигнання.
Солом’яний шлях пом’якшить назад твої кроки,
потульна земля розляглась на всі боки.
Всяке зілля зроста, що тобі до вподоби,
кожен овоч собі соком губи всолодить.
На заказанім дереві вже й колиска кругліє,
пахне ймення твоє, як любисток, Маріє!
Обвиває мене безіменне п’янливе стебло,
сині грона обтяжують руки, до тебе простерті.
О Маріє, збагни, що земна наша плоть
переповнена вщертно безсмертям!

***

© Павло Мовчан. Всі права застережені.