* * *
В тобі освячений, сполучений любов’ю,
та ще продовжений іменням, тихослов’ям…
Щока в щоку — глибокі дзеркала,
поміж якими сонечко пала…
Не розімкнути волокнистий час,
який помноживсь на любов до нас.
І простору пругкому під руками
ставати необхідно тільки нами.
Стужавіти йому на жмуток вати,
нам шовк блакитний легко видихати
і сповивать, мов кокон, в сповиток
букет весняних голосних квіток.
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.