СПІВВІДНОШЕННЯ
Мало, мало, ой мало життя,
аби втішити всіх і розрадить,
перейнятись до всіх співчуттям,
по голівці кульбабу погладить.
Мало рук, мало серця мені
обійняти, любов’ю зігріти
дні старечі і плечі сумні,
безпросвітне сирітство на світі.
В моїх подихах мало тепла,
щоб обмерзлі листки підійняти,
світ ввібрати — душа замала,
а нужденних багато, багато…
І зроста, і зроста тільки біль,
спожаління до смертного всього…
— Мало, мало, — луна звідусіль, —
нам покладено строку земного…
За щокою сховаю зерно,
а у пазусі змерзлу синицю,
у волоссі давним-предавно
безголоса зозуля гніздиться.
І комашки найменшої жаль,
жаль себе і минущого всього.
Завелика, велика печаль,
як на мене, на мене одного…
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.