* * *
Втягнувши голову у плечі,
ввібравши у зіниці зір,
я наслухав, як суне вечір,
як тягне холодом із гір.
Тремтить між пучками стеблина,
і дрож проходить по руці,
і тане слова крапелина
солодкого на язиці.
І хвиля шелесту сухого
донизу котить дух міцний,
і дише стомлена дорога
знемогою далечини.
Але вистуджується запах,
і підсумок чітким стає:
на роговиці кілька здряпин,
і тіло лихоманка б’є…
***
© Павло Мовчан. Всі права застережені.