Марія КРИШТОПА

* * *

Ти не віриш у це пророцтво,
Та вертаєшся… Все ж вертаєш…
Щоб всміхнутися сіллю в очі.
Чомусь сниться вразливий Каїн,
Котрий тужить над сонним братом.
Тобі хочеться оанок бачить,
Ну а Єві хотілося плакать.
Розірвавши зчорнілі грати,
Тобі хочеться вийти з Пекла,
А Отець вигнав предків з Раю.
Ти шукаєш у буднях стерплих
Своє щастя, як в чашці з чаєм
Малі діти шукають зорі.
Ти втрачаєш останнє літо
І зимові зітхання збореш,
Щоб лишень існувать — не жити.
Ти не віриш у це пророцтво.
Ти й у себе уже не віриш.
Тільки доля — пунктиром гострим:
Погляд… Спалах у душах… Прірва…

***

© Марія Криштопа. Всі права застережені.