Марія МАКУХА

INTERMEZZO

Коли зажене мене світ у куток,
Що й вірити в нього вже буде негоже,
Я просто впаду у безодню зірок.
Мене обламає, і я вже не зможу

Графітним зрачком, мов тупим олівцем
У пошуках сенсу вгризатися в очі,
Шукать джерело під порожнім стільцем
Мені остогидне. Я просто захочу

З блаженним бездумством пройти по траві,
Стинаючи голови лисим кульбабам,
З вітрамипушинками у голові
Пройти по міжхмарним, прямим колонадам,

Зростатися з духом бурхливих небес
Польотом волосся навколо обличчя.
І бігтиме поряд усміхненний пес
І все буде просто, натхненно і вічно.

Розтікшись очима по теплій землі –
Я знову вже вдома, я знову все знаю…
З блаженим бездумством іти по траві,
Сочитись в щілину свого небокраю.

***

© Марія Макуха. Всі права застережені.