Марія МАКУХА

* * *

Я за собою на кривавих ниточках
Тягну безплідне і безрадісне чекання
І порожнеча у розпоротих грудях
Чорніє там, де було сподівання.

В божественнім прозрінні я усеж,
Не розрізнила ангела й химеру,
Я думала, що ця любов – без меж,
І нахромилась на прути вольєру.

Упир ще спить, упира не буди,
Упира жаль, упир також людина.
Він у холодній кам’яній труні
Відсиджує мою погожу днину.

Прокинеться і стане дорікать,
Конать в судомах, плакати й просити,
Він буде проклинати і благать –
Не зможу я його не пригостити.

Я за собою на кривавих ниточках
Тягну безплідне і безрадісне чекання…

червень 2000 р.