Марія МАКУХА

ВОГНЕОКИЙ ЛЕВ

Коли щілина між світами
а в небі безліч світлих смуг,
десь тихо ходить поміж нами
маленький, сивий, синьоокий дух.

І хочеться у небі розчинитись,
десь там, на грані безвісти і сну.
Всю душу висіяти, до зернини,
в проорану пілотом борозну.

І розумієш підсвідомо
глибинну суть птахів, дерев
у час, коли іде на спокій
могутній, добрий, вогнеокий лев.

Йому доступні світлі тайни
усіх прихованих світів,
він стереже недосконалих
своїх блукаючих братів.

І диском падає за обрій
з понівеченими крильми,
лишивши в небі плями крові,
щоб знову вирватись з пітьми.

липень 1997 р.

© Марія Макуха. Всі права застережені.