Марія МАКУХА

* * *

Відбивається промінь
В оці чорного поні,
мов розкрилене сонце
з могил фараонів,
а Земля як ковчег
через Вічність пливе.
У пориві народиться
Сонце нове,
і народить галактику
спраглих сердець.
Як в останнім притулку
останній співець,
як в предсмертному криці
зупиняється час,
так заклякне у погляді
вічний Пегас;
як подерта струна
нам окрилює слух,
на руїнах матерії
так зажевріє Дух.

Розриваючи груди,
захлинаючись кров’ю
я натхненно і дико
у безмежжя вірвусь,
лишень трохи постою
там, за межами болю,
трохи неба вдихну,
і, можливо, вернусь.

липень 1997 р.

© Марія Макуха. Всі права застережені.