Марія МАКУХА

* * *

Я ховаюся в темний куток,

кохаючи,

Та ще можу дістатись зірок,

здихаючи;

По тоненькому лезу зорі,

ступаючи,

Я вдихаю все те, що вгорі,

не знаючи.

Міражі стануть плоттю десь там,

за межами;

Перетвориться череп на замок

з вежами.

Я зіниці посію в полях –

фіалками,

А волосся пущу по струмках –

русалками.

Моє око впаде на долоню –

равликом.

Думка в небі потоне –

корабликом.

грудень 1998 р.

© Марія Макуха. Всі права застережені.