* * *
Понад вишневим гіллям місяць голий
бліде колюче гало наїжачує,
самотнім перекотиполем
за неба край бреде. I передбачити
його наступну маску я не вмію.
Щільніше обгортаю плечі пледом.
Голосить пугач, наче Єремія —
так посередник між землею й небом
завжди страшний і витіснений в ніч.
А місяць бродить яблуком в санґрії.
Вкарбоване у шкірочку обличчя
всміхається, ніякове й змарніле,
немов після хвороби. Цикаделли
збивають дрібно на малих литаврах
білок яєчний тиші. Духи древні
зійшлись на віче. Білооким мавром
на сцену неба місяць невсипущий
впливає, мружить око одиноке.
Я загортаюся у плед, і дужче
гримлять литаври непрожитих років.
***
© Оксана Максимчук. Всі права застережені.