* * *
Тісно в синяві цій, що вплітає тебе, наче перл,
у мереживо ніжне принишклих нічних силуетів.
Велетенське довкола усе, тільки ти, що завмер
десь на дні сновидінь, мізернієш, мов пташка у леті
догори. Майже зникнувши, знов
вибудовуєш свого єства лабіринти понурі
і блукаєш самотнім чудовиськом поміж будов,
а навколо стискаються м’язи округлених мурів.
І по синяві важко бредуть племена кочові,
закидаючи тіней своїх щільно плетені сіті;
ловлять в них дух жасмину і пір’я із ший солов’їв,
і несуть дивні долі на спинах кошлатих по світу.
***
© Оксана Максимчук. Всі права застережені.