* * *
Життя, можливо, вічне, але кров
згортається і гусне за хвилини.
Я ще повернуся сюди. Я знов
ступатиму по плитах швидкоплинних,
шукатиму між течій острівця
людського спокою, і слухатиму голос
давно нечутний. Знову до отця
я повернусь лицем. І стане голо
переді мною та, ким я могла
для себе стати. Та, котра не стала
ніким. Так тихо знову. Мла.
Туман. Світанок гусне справа.
Той, в кого час відняв всі імена,
що Богом вплетено у суть сотвореного,
пізнає: смертності таки нема.
Є тільки смерть. Величним сивим вороном
ніч відійшла. Остання та межа,
поза котрою зникнуть всі наймення,
лишаючи одне. І тихий жаль,
що перед часом я — лише займенник.
***
© Оксана Максимчук. Всі права застережені.