* * *
Все минає у всесвітнім вирі,
Там, де сміх міняється плачем.
Знову птиці мерехтять у вирій,
Загадково мерехтять ключем.
Може, я полинув би з птахами
Сонце, зорі й ріки зустрічать,
Тільки я кохаю донестями —
Нас не сміє доля розлучать.
Міцно я прикований любов’ю,
Хоч обручки досі не ношу.
Олю, зачарований тобою,
Знов руки і серця попрошу.
Нареченою назвав кохану,
Не на рік дружиною — навік.
Я тебе любить не перестану,
Доки сонця, доки зір і рік.
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.