ДІТИ УКРАЇНИ
Диптих
І
Мороз дійма… З взувачки лізе п’ятка.
“Подайте!” — хлопчик просить, як завжди…
Ну що це за держава, де хлоп’ятка
Нам руку простягають із нужди?!
А той лиш воду п’є і п’є з бювета,
Не просить, хоч не їв уже давно…
Можливо, хлопцю Божий дар поета
Чи хлібороба мудрощі дано…
Не можуть діти виорати поля.
Напевно, діти втратили сім’ю…
В кишенях вітер — і відводжу погляд…
Та мідяки частіше подаю.
Дающого душа не убожіє…
Підтримаймо дітей у скрути час!
Не покидай мене, палка надіє,
Що ті хлоп’ята не обманять нас,
Що подолають злидні, кривду, муку,
Що совість є і світла голова,
Що нам вони простягнуть братньо руку,
Як ми в біді опинимось, бува…
Нехай принаймні не ростуть злодії,
Не переводиться козацький рід!
Не покидай мене, палка надіє,
Що з тих сердег ще будуть трударі.
ІІ
А кипень знов діймає до осердя…
Де офіси новітні хмар сягають,
Надіючись на людське милосердця,
Старці й жебрачки руку простягають.
І нехрещену душу перехрестять,
Благаючи в спасителя спасіння…
То ледарі стоять на перехрестях
У будень, на Великдень, на Успіння?
І жито сіяли, й граніт дробили,
Стояли за верстатами дві зміни…
Чому ж собі й на хліб не заробили
Нещасні сиві діти України?
Бабуня вклякла: їй чапіть до ночі.
Дід однорукий — однокрилий лебідь…
Подати — хто не може, хто не хоче,
Але нерідко подають що-небудь…
О ні, немарно Україна діє —
Ми будемо з достатками дружити…
Не покидай мене, палка надіє,
Що нас благословляє Вседержитель!
***
© Степан Литвин. Всі права застережені.