Степан ЛИТВИН

* * *

“А може, й справді прадід мій Устим
Бандитом був страшним, немилосердним,
Що навіть бідних кривдив, грабував?" —
Колись мене Ви, дядьку, запитали.
Чи сумнів на хвилину охопив
А чи мене хотіли перевірить.
Не знаю, чи переконав я Вас
І тітку Настю, матінку хрещену…
О дядьку, був Устим таким бандитом,
Як Ви в тридцятім році — куркулем.
Ну, мали коней, і волів, і клуню,
Три десятини доброї землі.
Немов воли, самі робили тяжко,
І тітка Настя, й дочки, і сини
Ну, мали хліб, а часом і до хліба,
Але ж на вас не працював ніхто.
А вас взяли й на Соловки заслали —
Туди, де і Макар телят не пас!
Щоправда, трохи згодом повернули,
Та вдома пустка, борошна ні жменьки…
Аж тут і голодовка на поріг.
Були б померли всі у тридцять третім,
Та вас порятували односельці
(А серед них, до речі, й батько мій).
Вони останнім з вами поділились,
Як люди із Устимом в давнину,
Бо Кармалюк не мав ніколи грошей:
В багатих взявши, бідним роздавав.
Бувало, брав і чималенькі суми —
Спокійно міг Устим за добрі гроші
Придбати документи — й на Кубань.
Купуй собі оселю і садочок
Та й порайся, допоки стане літ, —
Ніхто і не шукатиме ніколи.
Та з каторги тікає Кармалюк,
Тікає вдруге і тікає втретє,
Бреде тайгою в скипень, в заметіль,
Голодний, у лахмітті, а навколо
Чигають звірі та жандарми злі.
Він тисячі найтяжчих верст долає
З Сибіру — на Поділля дороге,
Де рідний ліс, де діти, де Марія,
Де друзі ждуть і паничі не ждуть.
— Ви чуєте, о дядьку мій Кириле? —
Гукаю вже на той, на інший світ. —
Ні, не бандитом був Устим відважний,
А ватажком повсталих подолян,
Не катом був — захисником народу.

Тому його навіки й оспівали,
Прославили у тисячах легенд.

***

© Степан Литвин. Всі права застережені.