ЩЕРБАНЬОВА ДОЛИНА
Сестрі Олені
В захваті лину й в сумі
В Щербаньову долину.
В назві, в зеленім шумі
Предок палкий долинув.
Сосни. Озерце. Верби.
Ми, пастушки, радієм…
Предок мій, Щербань-Щерба,
Звався, либонь, Гордієм.
Гордий, та не гордливий,
Вмів із людьми дружити.
Часом бував щасливий:
Гарне вродило жито.
Тихі слова любові…
Співанка нагодилась.
Діти ростуть здорові…
Правнученька народилась.
В предка міцна постава
Навіть у дев’яносто…
Правнучка чорнява —
То історична постать.
Пурхала тут малою
Пташечкою прудкою…
Плаче сосна смолою,
Наче судьба, гіркою…
Дивного слова мрія
Люди тоді не знали.
Тож як ішла Марія,
Зіроньку споминали…
Кармалюкове поле
Там, де гайочок Пaвлів.
Бульбу Марія поле.
Роси їдучі впали.
Сяють, де кущик глоду,
Синові оченята.
“Дітки мої, голодні,
Бідні кріпаченята!..”
Радуйсь, Маріє, радуйсь:
Лицар Устим не вбитий.
Топче, проклявши зраду,
Шлях до Сибіру битий.
Знов надпиляв закови.
Знов добравсь до Поділля.
Вдома буває знову.
Знову ти — породілля…
Мужа не видавала
(“Батько моїм синочкам!”).
Як тебе катували —
Вся у крові сорочка!
Вік весь тобі судилось
Жити — немов на дибі…
В різні часи вродились
Ми на одній садибі.
Рідна, я розумію:
Слова мого не чуєш.
Та розповім, як вмію,
В горі якім ночуєш…
Судовики затяті,
Як ти їх не молила,
Спродали все, що в хаті,
Спродали плуг і вила.
Так повелів намісник,
Братик царя самого.
Подивувались, звісно:
Збуйця* живе убого.
В пустці — печаль безкрая…
Голі кутки сіріють:
Продано Миколая
Й Матір святу — Марію…
І заламала руки:
Стриматися несила…
“Боже! За що ж ці муки? —
страшно заголосила. —
Всі ми пропали, діти!
Нікому врятувати…
Що вам тепер одіти?
Чим вас нагодувати?
Чом мене, рідні мамо,
В купелі не втопили?!”
Не помогти сльозами…
В грубоньці затопили.
Мерву Тарасик носить,
Старший — Остапко — дрова.
Їсти ніхто не просить…
Зиму веде Покрова.
Панщино й голодовко,
Змилуйтесь над сім’єю!..
Пан поглядає вовком,
Пані сичить змією…
В небі, Маріє, царствуй,
Там — ні журби, ні лиха…
Ти заслужила царства,
Мученице велика…
Рід Щербанів не зникне:
Бачу дівча Ганнусю.
Ґандзею кликать звикли
Батька мого матусю…
…Кригу весна зломила.
Вербно цвіти й калинно,
Предка долино мила,
Щербаньова долино!
***
_____________________
* Збуйця (польськ.) - розбійник.
© Степан Литвин. Всі права застережені.