* * *
Покинули квітів
удома назавжди самих,
і глушить бур’ян
їх тоненькі слабкі голосочки.
Ніхто не погладить очима
ні орликів, ані люпин,
не скине з троянд
їхні вицвілі вогкі сорочки.
Малина здичавіла
оком червоним пряде,
і агрусу кущ
скоро стане клубком їжаковим.
І кожного вечора
тихо криниця зітха:
— Не вдома…
05. 2001
© Людмила Шевченко. Всі права застережені.