Ліда МЕЛЬНИК

CODA

Усе, що написане вчора —
написане вже не мною.
Це тільки терцева втора
старої п’яної дримби.
А нині вже — непокора
не йти за її труною,
хоч всі забудуть tomorrow*,
який колись з неї дим був.

Навчилася у спартанців
кидати слова до прірви.
Вони кусають за пальці
і вигризають мозок.
Їх затискаєш в п’яльці.
Їм обдираєш шкіру.
Смажиш, як диких зайців,
на шампурах з мімози.

Їх трупи завжди гарячі.
Їх кров — кислота оцтова.
Очі заплющені — зрячі.
Горло — міського дзиґара.
Коли я їм врешті віддячу
Жорстоким розтином слова,
Постукає в двері риплячі
Моя справедлива кара.

Це прийде стара потвора —
УСЕ, ЩО НАПИСАНЕ ВЧОРА.

___________________________________
*Завтра ( англ. )

***

© Ліда Мельник. Всі права застережені.