* * *
Я повернусь. І буду невпізнанна.
Пришпорю днів шалені ескапади.
Сама собі — Земля обітована,
Сама для себе іноді шарада.
Я прийду знов. І буду незбагненна.
Чи ти коли простиш мені це, світе?
…Мовчать, немов присяжні, сірі клени.
Риплять дубів суддівські моноліти.
***
© Ліда Мельник. Всі права застережені.