* * *
ми старі мов гекзаметр
безпорадні і двоязичні
нас не люблять поети
і ми їх напевне теж
чорні бревіси наших долонь проростають в античність
перламутрові списи зіниць устеляють манеж
ким себе нарекши в нерадім оцім колізеї
гладіатором страшно
нероном забракне вінця
що не крок то на слід
а сліди розповзаються в глеї
хто приходить сюди без початку верта без кінця
так настане день другий не встигнувши стати вівторком
заборолами клітей погідно всміхнеться зеніт
ще стривожені вої в обладунках стоять неторканих
та за мить під осердями дзвонів розколеться світ
і прив’яжуть мене до рамен твоїх
плоттю від плоті
і ображений лев заскімлить як на молодик пес
і почуєш у тиші як рветься на блудній ноті
жовтим громом угору важкий імператорський перст
нам таким нетутешнім
вертатися швидко і болісно
нам таким передвічним
летіти розбитим ключем
до обпалених гнізд де в аортах шкварчать мегаполіси
і заходяться трави скупим передсмертним плачем
ще чекати свічадонька раннього
нам
таким осіянним
***
© Ліда Мельник. Всі права застережені.