ШАВАРЛО
Сіла, і хустка мальована звісилась.
Буси скляні у вагон світло-синій.
Хлопчик маленький розламував місяця
І викидав під сидіння.
Сіла, дивилась на нього зупинено,
І на руці — ремінець від баяну.
Був би у неї чужою дитиною,
Ходив би за нею гарний.
Ходив би за нею. Спідниця зім’ялася:
Вхопився в квітки із кримплену.
У неї намистом сонце погралося,
І відблиски світло-зелені.
А хлопчик ходив би — і люди здивовані,
Бо голос у нього — чистий,
Бо очі у нього — скульптури оголені
Дзвонять її намистом.
***
© Олеся Лященко. Всі права застережені.