Тарас ЛЕОНІДОВ

МОЄ ПРОРОЦТВО

Відтужила завірюхами зима;
Ти живеш без пестощів моїх,
Та й понині безперервно ще луна
У відбитках пам’яті твій сміх.

Навесні тебе вже інший зна,
І тобі вже сниться в нових снах,
Що тебе чекає задарма
Новий шлях, що тоне у квітках.

Та досвідчена твоя словесна гра
Лиш до часу сплутає думки,
І прийде тужлива та пора —
Жалкувати, що потоптані квітки.

Чи молитись будеш ти тоді
На свого чудного біса зрад?
Ти згадаєш: кров’ю у журбі
Плачуть пелюстки розхристаних троянд.

13 квітня 1990 року.