Тарас ЛЕОНІДОВ

* * *

Вже стіни замку пліснявою вкрились,
І дише павутиння по кутках,
Паркетинки підлог від ніг втомились,
І вітер дме, розхитуючи дах.

Казкові чари голову сповили,
Десь дикий птах опівночі кричить,
Серця, і руки, й голови стомились,
Годинник зупинивсь, замовкши вмить.

І пил століть, і біль хвилини —
Усе завмерло, туга лиш бринить,—
Минає все, пройдуть пустельні днини,
Сумління лиш опівночі не спить…

1990 ?