* * *
обличчя стерло вимушений сміх
ти знаєш більше ніж у цьому вальсі
вікно
підходиш дивишся на сніг
сік апельсину злижуючи з пальців
тобі здається хтось тебе чекав
тобі здається ця серйозність личить
жива комаха серед штучних трав
чому мовчиш тебе гукали тричі
метро останнє піде за дніпро
я вірю в холод як палають щоки
блищить крижинка
коле згадка про
розгублено-непевні перші кроки
але дарма
не треба тільки сліз
адже цей сум
то випадок і штраус
хоча надалі люба стережись
солодких снів і надто довгих пауз
***
© Дмитро Лазуткін. Всі права застережені.