Надія КИР’ЯН

БАЛАДА ПРО КОЛОРАДСЬКОГО ЖУКА

Неестетичні вийдуть вірші…
Та знову думка допіка:
Чи є на світі що страшніше
За колорадського жука?

Не тим страшний, що з Колорадо
(І в Колорадо різні є…).
Та не копає він, не садить,
А все жує, жує, жує.

Жує від рання до смеркання
І плодить невмирущий рід,
В якого є одне завдання:
Щось роздобути на обід.

Він пісні слухати не хоче,
А снідає разів по шість.
Він їсть усе, що бачать очі,
І лиш його ніхто не їсть.

Буває, часом зникне з виду
(Злякає дощ чи то гроза…),
Та під листочком пересидить —
І знову мужньо виповза…

А згаснуть зорі, сонце й місяць,
Земля зупинить вічний лет —
Він знайде десь тепленьке місце,
Хоч на найдальшій із планет.

І там замкнеться вічне коло:
Він буде снідать раз по шість
І знову з’їсть усіх навколо…
І лиш його ніхто не з’їсть.

***

© Надія Кир’ян. Всі права застережені.