ПРО БАБУ СОНЬКУ
І
У баби Соньки щось украли.
Схоже, про це не знає ніхто,
навіть баба Сонька, яка горланить п’яним голосом:
“ Усе в мене є:
хата є, сало є,
хліб є, вино є,
і я є.
Все мені самі до хати несуть,
ну геть чистісінько
все в мене є!”
Все є в баби Соньки, навіть голос,
сильний, могутній, ще не зовсім пропитий
(коли затягне на зупинці метро у Святошині,
до Нивок чути).
Он уже два міліціонери на голос тут як тут
( чи шукають, що украли у баби Соньки,
чи її хочуть украсти).
“Синочки! — горлає баба Сонька, —
я ж нічого не порушую, я хочу поспівати,
хіба не можна?”.
Заводить:
“Ой у полі криниченька,
там холодна водиченька…”.
“Чи ви знаєте, хто я, синочки?
Я ветеран праці, он хто я!
Ленін у нас був, та й помер,
Сталін нас чотири роки захищав,
війну виграв…”
“Ой за гаєм, гаєм…” —
затягує стара,
аж ліхтарі гойдаються,
ще й підморгує:
“А що вони мені зроблять,
ну, випила 100 грамів…”.
“А що пили? — допитуються міліціонери, —
чи не одеколон?”.
“Ой ні, голубчики, ой ні,
тільки вино, саме вино”.
(Про самогонку нічичирк).
“Що з неї візьмеш”, —
стенають міліціонери плечима…
А баба Сонька
уже в автобусі горлає:
“Усе в мене є:
горілка є,
вино є
і цибуля є…”.
Воно ніби й так,
але що ж
украдено
у баби Соньки?
II
Для баби Соньки мало важать книжки.
Ще менш болить їй повернення Хвильового.
Вона знову везе здавати пляшки
І мовчить цілу дорогу.
Їде й мріє: “Скоріше б їх здати
І дістати взамін отруйного зілля”.
Баба Сонька хоче співати,
А яка то пісня з похмілля?
Вона забула, що завтра буде те саме,
Буде похмілля і ранок похмурий,
На подвір’ї скрипучими голосами,
Як немащені двері, скрипітимуть кури.
Буде морок густий… І тиша… Й мовчання…
Та до завтра дожити, як неба дістати.
А сьогодні в неї одне бажання:
Швидше здати пляшки… І за них заспівати.
III
Кругом лісу обійшла —
Миленького не знайшла.
(із пісень баби Соньки )
А баба Сонька милого шука
Вже років шістдесят, а може, двісті,
Шукає в лісі, в полі і у місті,
І пісенька її не замовка.
Простім цю баби Соньчину печаль.
Простімо їй пляшок зелену гору.
Не кличе милий з хати, ні знадвору,
Бо на устах його — німа печать.
У баби Соньки втіха лиш одна,
Що не одна так милого шукає,
Що з нею пісня — досі не змовкає
На дні душі, а чи на дні вина.
За всіх дівчат сьогодні проспіва,
За всіх жінок одна перехворіє…
Лікує хвору душу, як уміє,
І хоч на мить у пісні ожива.
***
© Надія Кир’ян. Всі права застережені.