КОБРИ НА ЗОЛОТІ
Лаокоона немає,
а Змії обліпили землю.
З вікон будинків визирають
і кусають перехожих.
Проникли у грунт,
отруїли жито і яблука,
розвіялись серед степів.
Їхні отруйні жала
чорними прапорами
полощуться на вітрі,
торкаються мого обличчя.
Жах жене мене у ліс,
але й тут велетенський Змій
підставляє під ноги порепане коріння,
обплутує гілками дерев.
З жахом напружую всі сили,
Пручаюся —
і вириваю з корінням Зміє-ліс.
Беру його на плечі,
несу в розпечену пустелю,
відчиняю велетенську пащу
космічного корабля,
тисну на кнопку
“Вибух на 12849-ому кілометрі” —
і прокидаюсь.
Холодний піт витираю
білим рушником.
***
© Надія Кир’ян. Всі права застережені.