РІДНІЙ СТАНЦІЇ
Маленька станціє,
моєму серцю мила,
Куточок раю із юнацьких літ.
Ти нам легкі подарувала крила,
Аби на крилах облетіти світ.
У серпні яблука,
червоні, ніби зорі,
В траву злітають із гілок сумних.
А яблуні з криицею говорять,
Дивуються, як я жила без них.
Біля тії криниці мама й тато,
Вони самі —
як вічне джерело.
Щодня дітей виходять зустрічати,
І любить нас по-батьківськи село.
Чом Сагайдак?
Нам різне говорили.
Та в тім нема ніяких таємниць.
Наш Сагайдак щодня пускає стріли,
Прямі сталеві стріли залізниць.
Сталеві рейки протинають обрій
І прагнуть неба зоряних висот.
Тому із давніх пір живе тут добрий,
Крилатий, чесний,
праведний народ.
Маленька станціє,
як в колоску зернина,
Тебе ніякий час не поборов.
Бо ти несеш до серця України
Живу, гарячу, невмирущу кров.
***
© Надія Кир’ян. Всі права застережені.