ВІТИ І ВІТЕР
Зламають, як молоду топольку —
Плакатиме вітер опівночі.
Зірка, падаючи, зависне
Між чорними гілками дуба на павутинці.
Стоїш у білому, як молода тополька,
Доки вітер косами бавиться,
І не думаєш,
Що скоро опівночі вітер заплаче,
Бо ще не одна зірка потоне
В чорному озері за лісом.
***
© Надія Кир’ян. Всі права застережені.