* * *
Спи, мій ангеле, спи —
це вже осінь холодна і рання
Підступа океанами тиші…
Це я, це вже я —
Та, що спродала Богові душу
за кварту кохання
І з’явилась на сотій сторінці
Твого житія.
Ми так довго шукали імен —
а навіщо шукали?
І навіщо імен,
коли слово важкіш облітань?..
Цей рясний листопад
вибухає останнім хоралом
В сиві трави бажань,
на холодні бруківки прощань.
Спи, мій ангеле, спи —
давнє сонце пряде колискову.
Те, котре берегло,
те, котре уже не вбереже.
Не порушено тайну
і не розворушено змову
В опівніччі кленових
і скороминущих пожеж.
Це не втеча — у сон,
буде вирок іще, буде вирій
Із дощем крижаним і солоним.
І не задарма.
Ми прокинемось потім,
коли зігріватиме крила
Нам і Божому Війську зима…
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.