* * *
Плаче за мною пустеля…
Я сьогодні без Тебе,
наче
Антонієві печери
без людської ходи.
Ти лишав по собі
місто осіннє й гаряче,
Коли у місто гаряче
сунули холоди.
Ти лишав по собі
пісками борги не сплачені,
Тими,
що нам не належали,
залежані на берегах.
Чи долюбити їх тінню
кличе пустеля й плаче,
Чи відлюбити останніх
в цьому сезоні комах…
Дивно —
за декілька днів
буде усе інакше,
Дивно —
димом пливуть тумани
ізвідусіль,
Дивно так —
те, що пустеля вголос
дико й неправедно плаче,
Те, що Ти десь
і тримаєш
Тихі дощі на вустах…
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.