* * *
Розчулення душі,
мов затишок, — примарні,
Але о цій порі
можливі всі дива.
Ми втретє перейшли
з кав’ярні до кав’ярні,
Щоб зігрівати час,
а той усе спливав.
Ми втретє утекли
від суєти до Львова,
Утретє за життя
запрагнувши тепла.
Хай це лише любов,
по-справжньому чудова,
Хай це лише осіння паркова імла…
Вона сховає все
і довго не розтане.
Триватиме для нас
заради забуття,
Хай це лише печаль,
впокорена туманом
Найвищої із веж.
Хай це лише життя…
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.