* * *
Зустрічати тебе
білим цвітом вінка,
Хоча ти в павутинні світів —
незворушливий.
Пам’ятається мить,
як тремтіла ріка,
Коли ми з неї вийшли на сушу.
І, мов ноту весни,
пригадаєш на час
Те ясне хвилювання,
що світ сотворило.
І востаннє печаль
вироста поміж нас.
Над престолами зустрічей —
зливи.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.