* * *
Я не можу повірити в те, що ти є.
Ти існуєш насправді.
Сумлінно і довго
Доглядаєш за садом, вбираючи в тогу,
Кожне дерево, кожне безвір’я моє.
Перезрілого плоду, мовчання бджоли —
Поміж нами Ніколи, Ніде і Нічого.
Неприборканий звір підіймає на роги
Неприборкане сонце, коли
Прокладаєш канали, вивчаєш грунти,
Ручаї відпускаєш свавільно текти,
І мене розмиває вода світлоока.
Я не можу повірити, з іншого боку,
Що мій сумнів тамуєш не ти.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.