* * *
Це щороку однаково: біль і весна,
Їх нечутне зростання за лісом-горою,
Там, де вперше почув,
Там, де вперше впізнав
Ту, котра ще не стала собою.
Ти не те, щоб хотів,
Але не оминув
Цих багатих земель.
Їх богів темноликих.
Ти збирався, як завжди, піти на війну.
Але ліс тебе звіром покликав.
І, здригнувшись на крок твій,
Озвалась вона,
Та, що птахом жила,
Зимувала змією.
Ти ішов на війну,
Але поміж сон-трав
Вона просто ставала твоєю.
Це щоразу однаково: біль і весна.
Ти міста звоював,
Змайорив прапорами.
Але жив уві сні,
Але сном називав,
Дні, відведені гоїти рани.
На якій із долонь
Пролягло це життя,
Перша пестила зброю,
А друга тужила
За горою, за лісом,
За тим, що вогонь,
А не затишок сховано в жилах.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.