* * *
Ти дописала книгу про любов
Своїй любові затуливши очі.
Нехай усе зачаєно-пророче
До синіх снів,
До снігу корогов
Мине між бруду
Між рабинь тепла
А ти своє залишила на сходах
Яких історій ти тоді пила
Терновий стрій і розпашілий подих?
Яка тобі світилася імла,
Ти вигадала все до закаблуків,
До п’яної весни вечірніх суконь,
До свисту батога,
До блиску скла.
Ти склала пера,
Бо між них була.
Ти оніміла,
Бо співала з ними.
Твоїх бажань завмерлі херувими
Посивіли дотла.
***
© Оксана Куценко. Всі права застережені.