* * *
Зваблює обрій втечею,
Каже, вже треба йти.
У кровотечу вечора
Руки зведуть мости.
Чорно-рудими знаками
Небо по них стече…
Вчора жінки тут плакали
У кам’яне плече.
Вчора таке творилося,
Що глибина віків
Лиш загартує з крилоса
Линучий владний спів.
…Отже, підеш непроханим
В край, де трава і сніг,
Ноги омиєш порохом
Наших курних доріг.
Будеш вростати крилами
В світ, що зазнав пожеж.
Котиться обрій брилами
Й грізно пита: “Ти йдеш?”
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.