Ніна КУР’ЯТА

* * *

Як з обмерзлої гілки
Осиплеться
Лід,
Від луски так узимку
Звільниться
Душа,
І відкриється світ
Непрожитих ще
Літ,
І води крижаної нап’єшся
З ковша.

Похитнеться той човен,
Що місяцем
Звуть,
І звізда в оболонці
Здригнеться
На мить…
Ти не можеш збагнути
Сьогднішню
Суть
— То чому ж твоє
Серце
Про завтра
Скимить?

Ти попросиш у Бога
Собі
Оберіг,
Ти попросиш притулку,
А згодом — коня,
І щита, і меча,
І небес,
І доріг…
Ну, а потім — підеш
Все одно
Навмання.

***

© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.