* * *
І приходили в гості звізди,
Затуляли руками лиця
і приходять у гості звізди
й зазирають у наші лиця
сновигає по снах залізом
кучерява моя столиця
тихо ронить на землю пасма
що не втримались на деревах
скупо сіяли — вродить рясно
і в думках і в природі — рейвах
сни блукають по віях сонних
я з тобою неначе сонях
що на землю насіння ронить
і піти ніхто не боронить
але в землю коріння вгрузло
ніби хтось зав’язав нам вузол
не питаючи нас про масті
чи що думаємо про щастя
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.