* * *
ти приносив мені своє серце
на срібнім тарелі
і тобі били дзвони
і грали свирілі
й дзвеніли литаври
довкруг нас малювались
золоті й голубі акварелі
чи може пастелі
і були ми з тобою
неначе два юні кентаври
тиша в озері — дна неможливо дістати ногами
та шедеври — вони неповторні —
тому і шедеври
тож скінчилась казкова наука
і озеро стало пісками
і безмовні
ми лиш зачіпаєм насотані нерви
знову місяць уповні
і знову душа одинока
йде на пошук озер —
отака за гординю їй кара
тільки в диких лісах
недосяжних для людського ока
спорють берег озерний
сліди молодого
кентавра
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.