Ніна КУР’ЯТА

* * *

День родить день, і тіло родить тіло,
І пошепки вигулькує межа,
Коли в чиємусь тілі спорожнілім
Не встигне причаїтися душа.

І в ту межу без подиху і свисту
Ми входимо, як сходить перший крик —
І падає довкола сиве листя,
І рветься, мов на клапті, материк.

І в тій межі, неначе в пуповині,
Пульсує наша вивірена суть,
Але її від віку і донині
Свої своїм навряд чи донесуть.

А справа й зліва скаженіють хвилі,
І вітер виє з посвистом ножа.
І ми — непереможні і безсилі.
В нас є життя. І тіло. І межа.

***

© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.