* * *
Це місто не твоє,
І в ньому ти тріпочеш
Обривками вітрил
На кожному з вітрів.
Воно колись склює
Непримиренні очі,
Наславши жовтий пил
На їх зелений гнів.
Ні націй, ні імен,
Промовлених спогорда.
Довкруг пістрявий крам
Дере на клапті зір.
З-поміж старих знамен —
Затертий лик біґборда.
Кінця нема пісням,
Заспіваним до дір.
Це все колись було.
Невже так мало бути?
Хтось витиснув з руки
І кинув навсібіч
Зерно, що проросло
В заїжджені маршрути,
В провислі гамаки
Спустошених облич.
…Та вже світліє тінь
І сиротіє задум.
Уже зникає знак,
Призначений тобі.
Найкращий із світів
Лишається позаду —
Принаймні, вчили так
В тій кам’яній добі.
***
© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.