Ніна КУР’ЯТА

* * *

Я відкорковую вуличку гравію.
Вечір тужавіє, вечір дичавіє,
Кличе гуляти під мідними дзвонами —
Дивними, синіми, немонотонними,
Поночі в воду ввійти непочатую,
Надивуватися першоприсвятою,
Плавати з рибами, плакати схлипами,
Різати місяць кавунними скибами,
Дихати щирістю, думати пристрастю,
А що вже друга вода – норовистая.
Впасти предтечею в зоряну течію,
Пити обпеченою порожнечею,
Сіллю змивати всі погляди й закиди,
Всіх пробачати від Сходу до Заходу,
Потім піднятися зливою ранньою,
Ринути в третюю воду — останнюю,
Зимную, темную і обважнілую,
Ту, що ніколи нікого не милує,
Тільки карає або возвеличує,
В ту, що доводить до краю, до відчаю,
Не пробачає ні страху, ні прикрощів.
Часу вже мало.
А подиху вистачить.

***

© Ніна Кур’ята. Всі права застережені.