Пантелеймон КУЛІШ

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

ПІСНЯ СЬОМА. Дума перва

Дивна чутка по Стамбулу,
          Дивна вість літає:
Падишах своїй цариці
          Берло довіряє!

Берло, жизні знак і смерті,
          Власті над військами,
Над галерами, скарбами,
          Землями й морями.

І не море на Босфорі
          Вре та в берег плеще:
Від тополі до тополі
          Чадра чадрі шепче…

І не вітер по дібровах
          Чинарі гойдає:
До чалми чалму розмова
          Тиха нахиляє.

«Мабуть, вже кончина світу,
          Що султан великий
Догоджає без завіту
          Норовам русинки.

Повеліла — і знак смерті,
          Жизні, ба й потуги
У руках блищить у неї,
          Турку для наруги.

На коліна (о пророку!)
          Став перед блідою,
І назвав (о стид Востоку!)
          Дівою святою.

І своє наслідне берло
          (О сини й унуки!),
Мов жіноче веретено,
          Їй подав у руки».

***

Джерело: анонімний дописувач.