Пантелеймон КУЛІШ

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

ПІСНЯ П'ЯТА. Дума четверта

На се слово хтось захлипав,
          Здержуючи голос…
Зтуманіли тут обидві,
          Ув обох зв'яв волос.

І яснішим світом наче
          Лампа засвітила…
Озирнуться — ревно плаче
          Коло них Заїра.

В гарні руки головою
          Русою схилилась,
І сльозина за сльозою
          Перлами котилась.

Як побачила старенька
          Сльози ревні, тихі,
Сповнилось гірке серденько
          Над все зле утіхи.

Обняла її, як мати,
          Стала цілувати
І до лона, мов дитину
          Рідну, пригортати.

«О моя ж ти добра! Се ти
          Матері Пречистій
Вкупі з нами присвятила
          Дар шаноби чистий?» —

«Так, голубонько моя ти!
          Мене мати вчила
І навколішках стояти,
          І богів благати.

Я люблю вас, християне:
          Мов траву росою,
Ви нам скроплюєте рани
          Щирою любов'ю.

І небесную Царицю,
          І святих шаную,
Бо від них одраду в серці
          Невимовну чую». —

«Доню! — прорекла старенька. —
          Щира ся людина
Так мене, мов друга ненька,
          Наново зродила.

Я лежала, доню мила,
          Мертвою марою
І Заїра воскресила
          Мене сон-травою». —

«Дай, — рече тогді Заїра, —
          Чесно привітати
Ту, кому над цілим миром
          Дано царювати».

До чола вона й до серця
          Руку прикладає
І, вклонившись в саму землю,
          Оддалік вітає:

«О щаслива із щасливих,
          Пишна квітко вроди!
Да обійме твоя сила
          Всі царства й народи!

Чиста сила милосердя,
          Царственості перла,
Некрушимого вовіки
          Праведного берла!» —

«Я нещасна із нещасних, —
          Прорекла Маруся, —
Царювання й благ дочасних
          Боязно боюся.

Сестро! Дай себе обняти
          І розцілувати,
Що воскресло в тебе в хаті
          Серце моє, мати!»

Но при слові цім Заїра
          Мовчки відступила
І покривалом широким
          Вид собі закрила.

Бо завіса проти неї
          На шнурах розкрилась
І кімната світом денним
          Зразу освітилась.

З-під завіси хтось у пишних
          Шатах появився,
Сумовитий і велишний
          На жінок дивився.

Перед ним вона, тремтюща,
          Низько поклонилась
І, мов тінь легка, мовчуща
          Із божниці скрилась.

***

Джерело: анонімний дописувач.