Пантелеймон КУЛІШ

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

ПІСНЯ ТРЕТЯ. Дума перва

Над степами сонце сяє,
          Вітер подихає,
Подихає, мов у кобзу
          Тихострунну грає.

Поначіплювано густо
          Струни золотії
На степи, балки з річками,
          Байраки крутії.

Сяє сонце, вітер віє,
          Тирсу нахиляє,
До струни струна на кобзі
          Стиха промовляє.

Бачиш оком, чуєш ухом,
          Серцем розумієш,
А сказати-заспівати
          Голосно не вмієш.

Несказанно, невимовне
          Кобза промовляє,
І святими почуттями
          Серце надихає,

І возносить серце вгору
          Від земного лона,
Мов крилаті духи-коні
          Бога Аполлона 37

Щоб споглянуло з-під неба
          На се жизні море,
Де, мов хвиля гонить хвилю,
          Віра віру боре;

І широкої набралось
          Правди та свободи,
Що насильство витісняє
          З людської природи;

І поезії спасенним
          Надихом сповнилось,
До всіх вір і всіх язиків
          Рівно прихилилось.

І поезії, й братерства
          Праведним натхненнєм
До всіх кротких духом кротким
          І благоволеннєм.

***

Джерело: анонімний дописувач.