Пантелеймон КУЛІШ

МАРУСЯ БОГУСЛАВКА

ПІСНЯ ПЕРВА. Дума третя

І

«І не кажи мені,
І не турчи мені:
Не хочу слухать-знати,
Щоб за нелюбого
Да товстогубого
Марусеньку віддати». —

II

«І не проси мене,
І не гризи мене:
Шкода про се й казати,
Щоб із злиденником
Та безземельником
Марусеньку звінчати.

III

І батько, й дід його,
І рід, і плід його
Се все було ледащо:
Бо козакуючи,
Статки гайнуючи,
Позводились нінащо».

Так старенький із старою
          День у день сварився,
А козак із їх дочкою
          Тайкома любився.

Була гарна вбога панна,
          Краля-королиця:
Як ясна зоря, рум'яна,
          Як сніг, білолиця.

Народила мати доню —
          Мов намалювала;
Надала їй щастє-долю,
          Щоб біди не знала.

А біда не за горами,
          Ходить проміж нами…
Очі з чорними бровами
          Миготять сльозами.

Миготять, мов блискавиці,
          З-під густої тучі,
Як стоїть коло криниці,
          Свою долю ждучи.

«Не ходи вже, доле й воле,
          Вранці до криниці:
Продають мене за поле,
          За важкі червінці». —

«Ні, покіль на небі зорі
          Місяця стрічають,
Покіль на безкраїм морі
          З вітром хвилі грають,

Товстогубу не придбати
          Чорних брів дівочих!
Завтра будемо єднати
          Козаків охочих,

І полинемо з вітрами
          На безкрає море,
І поробимось панами,
          І забудем горе.

Побудуєм собі пишні
          Хати на помості,
І вчащатимуть велишні
          До нас дуки в гості.

Оксамити, златоглави
          Будемо носити,
Килимами крити лави,
          Меди-вина пити.

Бо мене старшим обрали
          Над всіма старими,
Щоб на море я човнами
          Вилітав, мов крильми.

А у мене — як заграє
          Моречко з вітрами,
Мені духа підіймає
          Вгору, мов руками.

Грають, грають-примовляють
          Кобзарі великі:
Будуть грати-примовляти
          По всі вічні віки.

О, се дивна кобза — море!
          Дивні в кобзи й струни!
Як заграє, відчиняє
          Предковічні труни.

І виходить з них лицарство,
          Що на морі билось,
Більшою, ніж пишне панство,
          Славою покрилось.

І я, Маню, буду славен
          Проміж лицарями,
Проміж дуками-панами,
          Проміж кобзарями.

Будуть Левка Кочубея
          По Вкраїні знати,
І під струни про Мурея,
          Що він бив, співати ¹⁰.

Будуть Левка Кочубея
          Знати й за морями,
Споминати, мов Енея ¹¹,
          Перед королями.

Бо Левко твій до султана
          Знайде шлях-дорогу
І всю шатами зодягне
          Україну вбогу.

Бо Левко твій бесурмена
          Спліндрує-зруйнує
І самого королеві
          В'язнем подарує».

***

Джерело: анонімний дописувач.